Словник української мови

ПІДМЕ́ТКА, и, жін. Друга підошва на половину ступні, яку прикріплюють ззовні на основну підошву взуття. [Степан:] Ти, мабуть, і справді кручений; я тобі кажу: послухай.. — не бий ти даремно чобіт, бо тільки підметки почовгаєш (Марко Кропивницький, I, 1958, 410); Минали дні в труді без ліку.. Латав чужі він черевики, гвіздки в підметки забивав (Володимир Сосюра, II, 1958, 435).
♦ [І] У (в) підметки не годитися кому; [І] підметки не вартий чиєї — своїми якостями стояти нижче від кого-небудь, не бути вартим когось. — Хіба тутешні цигани вихоплять десь таке щастя на чотирьох ногах [коня]?.. — Може, й так, може, наші цигани вашим і в підметки не годяться (Михайло Стельмах, I, 1962, 497); — Твій Безрукий і ти разом з ним Павлюкові в підметки не годитеся... — знизала плечима Таня (Олександр Копиленко, Вибр., 1953, 50); На ходу (бігу) підметки рвати (зривати) — сміливо, рішуче й відчайдушно діяти, вміло роблячи що-небудь. Він.. розповів також і про вдачу майбутніх комунарів, яких доведеться тут перевиховувати. — Це такий народ, товариші, що на ходу підметки рвуть (Іван Микитенко, II, 1957, 400); Не одну пару підметок стоптати — прожити дуже довго або довго чекати, добиватися чого-небудь. [Макар:] Ще не одну пару підметок стопче [Артем], поки дійде до генерала (Олександр Корнійчук, II, 1955, 132).