Словник української мови

ПІДМО́ГА, л, жін., розм. Те саме, що допомога. [Захари о:] Зважуй, сину, власним розумом про все те, що я тобі оце кажу. Мені є підмога від тебе і в полі, і в дорозі (Марко Кропивницький, II, 1958, 133); В горах не скрізь піде машина. Коні ще значна підмога колгоспника (Хлібороб України, 10, 1965, 21); [Храпко:] Перед усіма кажу, перед усім світом хвалюся: отділяю я 20 тисяч з свого добра і опреділяю... на поміч бідним, на підмогу немощним... (Панас Мирний, V, 1955, 206); На поміч колоністам з глибини степу підходили куркульські банди — не раз доводилось бронепоїздам у підмогу кінноті відкривати вогонь зі всіх бортів, відбиваючись від банд і шаблею і картеччю (Олесь Гончар, II, 1959, 125); За підмогою Петруся й Грицуня висунувся Митруньо з плота (Лесь Мартович, Тв., 1954, 147); Дід Зінько казав з порога: — Йди на шахту, не сиди. Ти тепер — моя підмога (Микола Рудь, Дон. зорі, 1958, 98);
//  військ. Те саме, що підкріплення 2. Богун у Хмельницького батьківської поради питав Та собі підмоги з Чигирина прохав (Українські народні думи.., 1955, 116); Вже на сході зайнялась ранкова заграва, коли раптом з лісу надійшла підмога і вдарила на фашистів (Юрій Збанацький, Крил. гонець, 1953, 7).