ПІДМО́ВА, и, жін. Дія за значенням підмовити. — Я була би
стратила хліб, коли б була зважилася супротивитися
підмові (Лесь Мартович, Тв., 1954, 448); Ганджа давно вже
надумав податись на Січ і тому залюбки пристав на
підмову Хмельницького (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 210).
♦ Піддаватися (піддатися, даватися, датися і т. ін.)
на підмову кому — погоджуватися на що-небудь,
роблячи поступки кому-небудь. [Лицар:] Мені
темниця очі засліпила, мені неволя розум потьмарила, що
я тобі піддався на підмову, що я забув те мудре, віще
слово (Леся Українка, II, 1951, 198); Він переходив від купи
до купи людей, просив і закликав, щоби пошанували
самі себе, щоби показали, що вони люди,.. щоби не
давалися на підмову, не зводилися обіцянками, не
запродували своїх голосів (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 63);
Козаченько конем грає, Він дівчину підмовляє: «Дайся,
дівча, на підмову Козакові молодому!» (Українські народні ліричні пісні,
1958, 360).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 457.