Словник української мови

ПІДМО́ВА, и, жін. Дія за значенням підмовити. — Я була би стратила хліб, коли б була зважилася супротивитися підмові (Лесь Мартович, Тв., 1954, 448); Ганджа давно вже надумав податись на Січ і тому залюбки пристав на підмову Хмельницького (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 210).
♦ Піддаватися (піддатися, даватися, датися і т. ін.) на підмову кому — погоджуватися на що-небудь, роблячи поступки кому-небудь. [Лицар:] Мені темниця очі засліпила, мені неволя розум потьмарила, що я тобі піддався на підмову, що я забув те мудре, віще слово (Леся Українка, II, 1951, 198); Він переходив від купи до купи людей, просив і закликав, щоби пошанували самі себе, щоби показали, що вони люди,.. щоби не давалися на підмову, не зводилися обіцянками, не запродували своїх голосів (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 63); Козаченько конем грає, Він дівчину підмовляє: «Дайся, дівча, на підмову Козакові молодому!» (Українські народні ліричні пісні, 1958, 360).