Словник української мови

ПІДМОВЛЯТИ, яю, яєш, недок., ПІДМОВИТИ, влю, виш; мн. підмовлять; док., перех. Умовляючи, переконувати кого-небудь у чомусь, спонукати до певного вчинку, дії і т. ін. Дбаючи про поповнення війська, ..підмовляв [старшина] тих, що йшли на побивку, вербувати охочих до човнярської команди (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 181); Вона була м'якої вдачі, її можна було на все підмовити, але тихим, лагідним словом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 52); — Я просто скажу сьогодні правду. Не я виходив з комуни з доброї волі, а мене підмовили (Мирослав Ірчан, II, 1958, 418);
//  Умовлянням таємно схиляти до чого-небудь недозволеного, підступного і т. ін. Жінки з Аматою з'єднались, По всьому городу таскались І підмовляли воювать (Іван Котляревський, I, 1952, 191); Отець Василь і підмовив хлопців, щоб попобити Хведора, поставив їм, що там треба було... ну ті й попобили (Гнат Хоткевич, I, 1966, 76).