Словник української мови

ПІДПЛИГУВАТИ, ую, уєш, недок. Робити стрибки вгору; підскакувати, підстрибувати. Як сів [пай] у свою коляску, так коні аж підплигують, та приськають, та летять (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 283); Рибки перелітали через пароплав і поринали у воду. Обидві мавпочки почали підплигувати, намагаючись впіймати рибок (Микола Трублаїні, II, 1950, 64);
//  Злегка підскакувати вгору (від поштовхів, коливань чого-небудь і т. ін.). Ланцюги бряжчали, як кайдани, бляшанки, підплигуючи на возі, дзвеніли (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 226); Слідкувала [Сахно] за професоровим пером, що шпарко підплигувало на грубому пергаментному папері (Юрій Смолич, Прекрасні катастрофи, 1956, 25); Автомобіль підплигує на вибоїнах дороги (Юрій Яновський, IV, 1959, 73);  * Образно. [Худолій:] Тут час біжить, аж підплигує, а вони заходились словами.. перекидатись (Марко Кропивницький, V, 1959, 166);
//  Пересуваючись стрибками, підскакуючи, наближатись до кого-, чого-небудь. Шпурнув [Тимко] кирку. Вона металево бренькнула і, цьворохкаючи та підплигуючи по льоду, поскакала мало не до середини Дону (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 484).
♦ Серце підплигує (підплигнуло) чиє — у кого-небудь дуже б'ється серце внаслідок збудження, хвилювання і т. ін. [Тиміш:] Віриш, я почуваю, що серце моє підплигує, мев карась на гарячій сковороді, як дивлюсь на тебе (Марко Кропивницький, V, 1959, 581); Юрине серце тьохкає і підплигує в грудях, мов у порожнечі (Юрій Смолич, II, 1958, 52).