Словник української мови

ПІДСМИ́КУВАТИ, ую, уєш і ПІДСМИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДСМИ́КАТИ, підсми́каю, підсми́каєш і рідше підсми́чу, підсми́чеш, док., перех. Смикаючи, піднімати трохи вище. Затискуючи в руках автомати й карабіни, підсмикуючи на ходу залізні диски й патронташі, що висіли на поясах, вони летіли за Вихором ходами сполучення до своїх окопчиків (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 377); Боти з височенькими халявками Раї доводилося підсмикувати рукою, щоб не спадали вони з черевиків (Павло Автомонов, Щастя.., 1959, 109);
//  Підбирати, підсувати під що-небудь нижні краї, кінці, поли чогось; підтикати. Мар я мовчки прибиралася, підбирала свою розкуйдану косу, підсмикала пом'яту спідницю (Панас Мирний, III, 1954, 152);
//  Різким рухом піднімати, підбирати, стуляти і т. ін. (частини тіла). — Щастя, як і горя, в решеті не сховаєш, — сказала Олександрівна, підсмикуючи тонкі чорні губи (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 330); Не вклонявся [Замула] зустрічному, а якось по-конячому підсмикував свою голову знизу догори (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 311).