ПІДСУСІ́ДОК, дка, чол. У дореволюційній Росії та на Україні — безземельний селянин, що проживав у чужому будинку. Недовго сидів Іван Уласович: забрав усіх з худобою, бо вони жили підсусідками, та й повіз до себе (Олекса Стороженко, I, 1957, 143); В Острі існувала також значна група збіднілих або розорених господарів, що жили по дворах, — це бобилі або підсусідки (Народна творчість та етнографія, 3, 1958, 97).