ПІДУПА́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до підупасти. Розтривожений і підупалий духом Павло не знав, що з собою робити (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 100); Настрій [німецького] полковника дійсно був підупалий (Анатолій Хорунжий, Незакінчений політ, 1960, 26).
2. у знач. прикм. Фізично слабіший, позбавлений
минулої сили, міцності. Підупале здоров'я [Т.
Шевченка] давалося взнаки (Петро Колесник, Безсмертний Кобзар,
1961, 63);
// Якому властива втрата бадьорості, надії
на що-небудь. — Господарюйте в комісії та дух підупалий
у будівельників розвійте (Іван Ле, Міжгір'я, 1953,
101); Старався [Федір Пилипович].. підтримати
підупалий настрій невеличкої тепер Кухтиної сім'ї
(Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 54);
// у знач. ім. підупалий,
лого, чол.; підупала, лої, жін. Людина, яка почала
втрачати душевний спокій, рівновагу. — Чи у твоїм
доробку хоч одна Сторінка є, що кров'ю обкипіла,
Що підживляла змучених в бою І в праці підупалих
бадьорила? (Максим Рильський, Поеми, 1957, 208).
3. у знач. прикм. Який втратив минулу економічну міць, збіднів. Любка теж бідувала, поки з підупалого батькового дому її не виманив Гопченко (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 129); Найрізноманітніші галузі промислу, чи то підупалого, чи цілком у нас нового, роїлись перед його уявою (Іван Франко, VI, 1951, 236).