ПІДВІВАТИ, аю, аєш і ПІДВІЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПІДВІЯТИ, ію, ієш, док.
1. неперех. Віяти
трохи, якийсь час, з якого-небудь боку (перев. про вітер).
Відійшли від села так верстов зо дві — коли щось
ізнизу підвіває (Гнат Хоткевич, I, 1966, 165);
// безос. Він
вугілля підкидає, За водою доглядає, Відкриває піддувало,
Щоб ізнизу підвівало (Платон Воронько, Коли виростають крила,
1960, 61).
2. тільки док., перех. Повіяти в напрямку нижньої
частини, під спід кого-, чого-небудь. — І тільки трохи
махне [змій] крилами — схопиться вихор і закрутить
по шляху, і як стріне чоловіка, то підвіє і вхопить,
і кине, й скалічить навіки (Борис Грінченко, II, 1963, 332);
//
Повіявши, спричинити хворобу (про вітер, протяг
і т. ін.). Мав [Іван] у поясі хибу, бо все ходив
схилений, як би два залізні краки стягали тулуб до ніг.
То його вітер підвіяв (Василь Стефаник, I, 1949, 62);
// безос.
Маланці заходило в голову, що сталося з Гафійкою?
Наврочив хто? Налякав? Підвіяло? (Михайло Коцюбинський, II, 1955,
26).
3. Віяти додатково, ще трохи (про зерно, збіжжя і т. ін.).