Словник української мови

ПІ́Р'Я, я, сер., збірн. Сукупність пір'їн, що ростуть на шкірі птахів. Тіло грака, як і всіх птахів, вкрите пір'ям (Зоологія. Підручник для 7 кл., 1957, 104); Квочка з курчатами кублилась на грядках і.. сердито квоктала та стовбурчила пір'я (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 14);  * Образно. Оце зима! Оце так снігопад! Уже в коліно завалив подвір'я, ..забив сусідський сад, А з неба суне й суне біле пір'я (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 168);  * У порівняннях. В небі хмарки білосніжні, легкі, ніби пір'я (Максим Рильський, III, 1961, 101).
♦ Аж (що й) пір'я летить (полетіло, розлітається і т. ін.) — надзвичайно сильно. Б'ють козаки панську челядь, аж пір'я летить з неї (Степан Васильченко, II, 1959, 324); — От в Росії та на Східній Україні, так там багатіїв скубнули, що й пір'я полетіло (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 33); Вбиватися (вбитися) в пір'я див. вбиватися1; По своєму пір'ю — відповідно до власних даних, можливостей або потреб. Кожний вишукував товариша по своєму пір'ю (Панас Мирний, III, 1954, 258); — Коли тобі так [захотілося].. женитись — візьми дружину по своєму пір'ю (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 130).