ПІ́СЕНЬКА, и, жін. Зменш.-пестл. до пісня. В його [С. Маршака] п'єсах ми зустрічаємо добре знайомі з дитинства образи й сюжети народних пісеньок, притч та казок (Радянське літературознавство, 6, 1963, 54); Галя.. ще часом і пісеньку заспіва про журавля (Марко Вовчок, I, 1955, 279); Соловей почав співати. Лунає пісенька на ввесь садок (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 105); Під припічком тяг цвіркун свою монотонну пісеньку (Іван Франко, III, 1950, 287); Їсти таки хотілось, і Санько почав свою пісеньку знову: — І таки хочу сальця!.. А ви все не даєте!.. (Борис Грінченко, Без хліба, 1958, 50).