Словник української мови

ПІ́ШКИ, присл. Власними ногами, без допоміжних засобів (про спосіб пересування людини). Вона переїхала через широку пологу долину поточка Либеді й коло самої залізниці встала й пішла пішки (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 258); Важку п'ятдесятиденну подорож було закінчено. Шевченко, що майже ввесь шлях пройшов пішки, схуд і засмаг, фізично втомився, але був бадьорий і веселий (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 259).
♦ Під стіл пішки ходити — бути дуже малим (про дитину). — Цей самий Ісаєв ще під стіл пішки ходив, коли я з Ковпаком турків та татар лупцював на Берді (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 228); — Коли була революція, я під стіл пішки ходила (Семен Журахович, Нам тоді.., 1968, 101).