Словник української мови

ПІВДЕНЬ 1, дня, чол. Те саме, що полудень 1. — Тільки той, хто не був на сватанні, той не був п'яний, а то всі лоском лежали аж до другого півдня (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 208); Південь, спека не спада. Розбрехалася череда (Іван Нехода, Ми живемо.., 1960, 105).

ПІВДЕНЬ 2, дня, чол.

1. Одна з чотирьох сторін світу; протилежне північ. На півночі і на сході наша країна має переважно морські кордони, а на заході і на півдні — сухопутні (Фізична географія, 7, 1957, 8);
//  Напрямок, бік, протилежні півночі. Задніпрянські узгір'я легко піднімаються на південь і кінчаються доволі високою горою над самим берегом (Нечуй-Левицький, II, 1956, 384); Учора із півдня ти [море] хвилі котило, сьогодні ж зі сходу — чи звичка чудна? (Павло Тичина, II, 1957, 213);
//  Частина материка, країни і т. ін., розташована в напрямку, протилежному півночі. На півдні Бессарабії, од бистрого Прута, по лівім боці Дунаю аж ген до моря стояло на чатах військо (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 335); На самому крайньому півдні новобугівських полів.. протікає невеличка.. річечка (Михайло Стельмах, II, 1962, 299).

2. Місцевість, край з теплим кліматом. Спочинок і пробування на півдні зміцнило мене трохи і я тепер далеко бадьоріший (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 369); Там, на півдні, квіти над тобою нахилили грона запашні, а у нас, у срібному завої, білий грудень бродить в тумані (Володимир Сосюра, II, 1958, 102).