Словник української мови

ПІВКРО́К, у, чол. Рух ноги, що переміщує людину на віддаль половини кроку. Зробити півкроку;
//  Віддаль, що дорівнює половині кроку.  * Образно. Скільки разів доведеться глушити в собі голос власного сумління, щоб хоч на півкроку просунутись по шляху до того діла... яке її зовсім не приваблює! (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 182).
 Спинитися (застигнути) на півкроці — не дійти до кінця наміченого шляху, раптово зупинитися. — Що, Аксель, замислилась? — спинився на півкроці Суворий (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 252).
♦ Ні (ані) півкроку: а) не мати жодної змоги рухатися (іти або їхати). У мене куля в коліні, Без коня ні кроку, ні півкроку (Платон Воронько, Мирний неспокій, 1960, 66); б) не посуватися вперед, не прогресувати в якій-небудь справі. — Не робота — ніби брак, не план — лише півплана.., ми ж тиждень вже нівроку на місці топчемось, братва, вперед ані півкроку (Петро Дорошко, Три богатирі, 1959, 43).