Словник української мови

ПІВПЕРЕК 1, у, чол., діал. Поперек. Сміло взяв [Бовдур] Андрія за півперек, підняв догори, мов дитину (Іван Франко, I, 1955, 314).

ПІВПЕРЕК 2, діал.

1. присл. Упоперек. Ріка перехопила півперек усю вузеньку долину, на якій лежить село (Іван Франко, III, 1950, 7).

2. у знач. прийм., з род. відм. Уживається при вказівці на розташування одного об'єкта по ширині другого. Півперек долини, від ліса до ліса, підіймалася здоровенна гребля (Іван Франко, III, 1950, 250).