ПІЗНЕ́НЬКО, розм. Присл. до пізненький. Раз увечері пізненько, Як мати заснула, Вийшла слухать соловейка, Мов зроду не чула (Народна лірика, 1956, 235); — Княжий післанець [посланець] прибув пізненько — наші післанці далеко скоріше ходять (Іван Франко, VI, 1951, 50); [Яків:] Бариня наша благородна душа. [Мокрина:] Куди ж їй до пана? Як помер пан, як була заюрила?.. Охаменулася, та пізненько (Марко Кропивницький, II, 1958, 408).