Словник української мови

ПІЗНО. Присл. до пізній. Другий розказував: як п'яниця пізно увечері йшов з шинку (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 229); — Сосну треба рубати пізно восени, — писав Професор (Юрій Яновський, II, 1958, 124); Книжки дорогою пропали, а лист прийшов дуже пізно (Леся Українка, V, 1956, 100); — Схаменешся ти, та пізно, Солопію! (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 61);
//  у знач. присудк. сл. Орел змахнув крильми, підвівся на весь зріст, але було вже пізно: мотузок душив його і здирав із гілки (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 152).
♦ Рано чи пізно — коли-небудь у майбутньому (про те, що обов'язково відбудеться, трапиться). — Я вірю, що рано чи пізно, але ви, Орлюк, ще сіятимете десь над Дніпром це насіння (Олександр Довженко, I, 1958, 285); Кожна людина рано чи пізно відчуває потребу звернутися в думках до минулого (Вітчизна, 8, 1965, 148).