ПІЗНО. Присл. до пізній. Другий розказував: як
п'яниця пізно увечері йшов з шинку (Квітка-Основ'яненко, II,
1956, 229); — Сосну треба рубати пізно восени, — писав
Професор (Юрій Яновський, II, 1958, 124); Книжки дорогою
пропали, а лист прийшов дуже пізно (Леся Українка, V,
1956, 100); — Схаменешся ти, та пізно, Солопію!
(Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 61);
// у знач. присудк. сл.
Орел змахнув крильми, підвівся на весь зріст, але
було вже пізно: мотузок душив його і здирав із гілки
(Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 152).
♦ Рано чи пізно — коли-небудь у майбутньому
(про те, що обов'язково відбудеться, трапиться).
— Я вірю, що рано чи пізно, але ви, Орлюк, ще
сіятимете десь над Дніпром це насіння (Олександр Довженко, I, 1958,
285); Кожна людина рано чи пізно відчуває потребу
звернутися в думках до минулого (Вітчизна, 8, 1965, 148).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 530.