Словник української мови

ПХНУТИ, пхну, пхнеш, док., перех. Однокр. до пхати. Пхнув вікно я: гість північний, Крук днедавній, крук одвічний, З-за віконниці еліта (Павло Грабовський, I, 1959, 462); Батько, побитий, скривавлений, підвівся, стогнучи, на ноги. Його пхнули в спину, то він поточивсь (Андрій Головко, I, 1957, 98); Мати мерщій пхнула її у кімнату і стала її убирати у нову плахту (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 55); Якусь хвилину вони, сопучи, водилися на руках, маючи намір один одного перехитрити і пхнути в Дунай (Олесь Гончар, III, 1959, 287); Недоля зла тебе в страшну безодню пхнула (Володимир Самійленко, I, 1958, 57); Демид сам був дома, як хлопець пхнув йому в руки конверт і одним скоком уже вибіг з сіней (Борис Грінченко, II, 1963, 34).
 Межи плечі пхнути див. плече.