Словник української мови

ПЛА́ТНИЙ, а, е.

1. Який дається, надається за плату; який підлягає оплаті. Платна відпустка; Платні заняття; Платні лекції.

2. Який одержує плату, винагороду за роботу, послугу і т. ін. — Два-три роки мине, заким буду платна вчителька (Ольга Кобилянська, III, 1956, 362); Правда: нема в нас того звичаю, аби свідок був платний. Свідоцтво — сусідська річ (Лесь Мартович, Тв., 1954, 210).

ПЛАТНИ́Й, а, е, розм.

1. Який розплатився. Бувши винним, треба буть і платним (Номис, 1864, № 10649).

2. Який може, спроможний платити. З матеріального боку для Шевченка настали важкі часи. Гонорари Ісаєва, баронеси та інших платних замовців розтанули ще до Нового року (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 471).