ПЛА́ТНИЙ, а, е.
1. Який дається, надається за
плату; який підлягає оплаті. Платна відпустка; Платні
заняття; Платні лекції.
2. Який одержує плату, винагороду за роботу,
послугу і т. ін. — Два-три роки мине, заким буду платна
вчителька (Ольга Кобилянська, III, 1956, 362); Правда: нема в нас
того звичаю, аби свідок був платний. Свідоцтво —
сусідська річ (Лесь Мартович, Тв., 1954, 210).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 569.
Коментарі (0)
ПЛАТНИ́Й, а, е, розм.
1. Який розплатився. Бувши
винним, треба буть і платним (Номис, 1864, № 10649).
2. Який може, спроможний платити. З матеріального
боку для Шевченка настали важкі часи. Гонорари
Ісаєва, баронеси та інших платних замовців
розтанули ще до Нового року (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964,
471).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 569.
Коментарі (0)