Словник української мови

ПЛА́ВНИЙ, а, е. Рівний, без різких переходів, нешвидкий (про рухи, звуки, мову і т. ін.). Дужими і плавними помахами рук Олеся впевнено розрізала воду (Олесь Донченко, VI, 1957, 74); Читати [лекцію] слід плавною, добірною і дохідливою мовою (Олександр Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 49); Плавний танець; Плавне гальмування;
//  Який поступово, без різких змін переходить з одного стану в інший. Процес становлення нового в соціалістичному суспільстві, незважаючи на те, що воно вільне від класових і національних антагонізмів, зовсім не є плавним, безконфліктним (Комуніст України, 8, 1965, 37).
▲ Плавні приголосні — назва сонорних приголосних звуків «р» і «л» за їхніми акустичними особливостями.

ПЛАВНИ́Й, а, е.

1. Який живе на воді, пристосований до плавання; водоплавний. Тільки плавній птиці тут роздолля. На тихі озерця випливають з очеретів цілі виводки дичини (Анатолій Шиян, Партиз. край, 1946, 69).

2. Те саме, що плавучий 1. Запорозькі козаки.. добре бились у пішому строю.. Зберігало своє значення і запорозьке плавне військо — флотилія з так званих чайок (великих човнів) (Історія УРСР, I, 1953, 341).