Словник української мови

ПЛАЗУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до плазувати.  * Образно. Народ, покинутий на злидні, Народ, плазуючий у млі, Повинен стратить риси рідні, Безслідно стертися з землі! (Павло Грабовський, I, 1959, 167);
//  у знач. прикм. Яка-небудь шина, що блищала з трави, мов плазуюча гадюка, або чавунне колесо.. викликали перед його очі картину шумливого життя фабрики (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 7).