ПЛЯ́МКАТИ, аю, аєш, недок.
1. Прицмокувати під
час жування. Під час їди не можна плямкати (Українські страви, 1957, 401);
// Їсти, прицмокуючи. Насипала
[мачуха] йому в миску борщу.. Батько жадібно
плямкав (Олесь Донченко, II, 1956, 105).
2. Видавати, утворювати звуки чмокання. Старий довгу хвилю поглядав на нього, плямкаючи губами (Іван Франко, III, 1950, 432); Дід задрімав.. А лоцман.. сидів поруч і мовчав.. Він плямкав беззубим ротом (Натан Рибак, Дніпро, 1953, 41); Трохим.. плямкав мокрими губами й щось собі мимрив під ніс (Петро Панч, В дорозі, 1959, 193); Стежки ці залиті водою, вони грузькі, твань хлюпа під ногами і лунко плямкає, коли витягнеш із неї ногу (Іван Сенченко, Опов., 1959, 356).