Словник української мови

ПЛЮНДРУВА́ТИ, ую, уєш, недок., перех. Ламаючи, знищуючи, руйнувати, спустошувати що-небудь. Ой зронив тоді старий Святослав З уст своїх золоте слово..: — Рано, рано почали ви Половецьку землю плюндрувати (Панас Мирний, V, 1955, 270); Зараз.., коли він [ворог].. плюндрує рідний край, — Іван Петрович не може бути спокійним (Олексій Полторацький, Дит. Гоголя, 1954, 5);
//  Завдавати шкоди кому-, чому-небудь; нівечити, псувати. В країнах зоологічного фашизму всі цінності нищать, культурні надбання плюндрують, всю спадщину народу викидають (Павло Тичина, III, 1957, 77); Палять [фашисти].., грабують, плюндрують красу твою [Україно] і багатства (Олександр Довженко, III, 1960, 19); Колись ворог увалився в Карпати, руйнував села та плюндрував людей (Степан Чорнобривець, Пісні.., 1958, 53).