ПЛЮСНУТИ, ну, неш, док.
1. перех. і неперех. Однокр. до плюскати. Скрізь так тихо, не шелесне, Не плюсне водиця (Борис Грінченко, I, 1963, 28); Люто плюснула хвиля за хвилею о величезний камінь (Іван Франко, VI, 1951, 117); Схопить [дід качку], що навіть не плюсне — і між коліна у воді (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1957, 432); Терещенко плюснув у спорожнений келишок.. запіканки (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 454); Він устав з ліжка, обтер мокрим рушником лице й очі, плюснув трохи води на голову, одягся і вийшов на рундук (Данило Мордовець, I, 1958, 147).
2. неперех., розм. Упасти з плюскотом, з шумом. Ноги затремтіли у Віті — не встояв на пеньку, плюснув у калюжу (Степан Васильченко, II, 1959, 192); Буксирний канат обвис, плюснув у воду (Олесь Донченко, VI, 1957, 505).