ПЛЮВАТИ, плюю, плюєш; наказ. сп. плюй; недок.
1. Викидати, виштовхувати з рота слину, мокротиння
і т. ін. — Поблагословив бог ту землю та й почала
вона рости. А та, що в роті у сотони [сатани], росте й
собі.. — Плюй, — радить бог. Зачав він плювати, та й
де лиш плюне, там виростають гори (Михайло Коцюбинський, II, 1955,
328); Він частіше почав смоктати люльку і густо
плювати в огонь (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 326);
— Ай, ай! Заберіть геть банки — кричав Орлюк,
плюючи кров'ю (Олександр Довженко, I, 1958, 303); * Образно.
[Кезгайло:] Ну й хвища надворі, нехай їй біс! Січе,
плює в обличчя, з ніг валить... (Іван Кочерга, П'єси, 1951,
213);
// чим, перен. Вивергати, викидати з себе (кулі,
вогонь, дим і т. ін.); розкидати навколо себе часточки
чого-небудь. Старий гриб., плював чорним.. насінням
(Гнат Хоткевич, II, 1966, 138); Що не рейка, частокіл, вагон, —
усе плювало кулями (Яків Качура, II, 1958, 357).
2. перен., розм. Виявляти щодо кого-, чого-небудь
презирство, байдужість; зовсім не брати до уваги
когось або щось. Не плюй в колодязь: пригодиться води
напиться (Номис, 1864, № 4478); Даєш ти, господи
єдиний, Сади панам в твоїм раю, Даєш високії
палати. Пани ж неситії, пузаті, На рай твій, господи,
плюють (Тарас Шевченко, II, 1963, 242); [Жандарм:] Я
спокійний і нічого більше не роблю, але плювати на себе
не дам! (Іван Франко, IX, 1952, 141);
// безос., інфін., у знач.
присудка. Уживається для висловлення цілковитої
байдужості: «все одно», «байдуже». — Нехай собі —
пароплави горять. І — хоч би все згоріло — плювать!
(Максим Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 300).
♦ Плювати в душу див. душа; Плювати в обличчя
див. обличчя; Плювати в очі див. око 1; Плювати мені
(йому, їм і т. ін.) я хотів) на кого — що, безос. — мені
(йому, їм і т. ін.) немає діла до кого-, чого-небудь.
— Плювати мені на тебе та на твого преосвященного.
Як жила, так і житиму! — відказала вона (Панас Мирний,
III, 1954, 198); Він зразу ж зметикував, що це лукаве
дівчисько не може нічого цікавого знати про нього,
а якщо й знає, то напевно якісь бабські плітки, на
які йому плювати з високого дерева (Ірина Вільде, Сестри..,
1958, 380); — Та не кричи ж, Пауль, на всю вулицю,
а то люди збираються, — пробує втихомирити мене
Шілінг. Але я плювати хотів на людей (Петро Колесник, На
фронті.., 1959, 140).