в означеннях
Тлумачення, значення слова «плювати»:

ПЛЮВАТИ, плюю, плюєш; наказ. сп. плюй; недок.

1. Викидати, виштовхувати з рота слину, мокротиння і т. ін. — Поблагословив бог ту землю та й почала вона рости. А та, що в роті у сотони [сатани], росте й собі.. — Плюй, — радить бог. Зачав він плювати, та й де лиш плюне, там виростають гори (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 328); Він частіше почав смоктати люльку і густо плювати в огонь (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 326); — Ай, ай! Заберіть геть банки — кричав Орлюк, плюючи кров'ю (Олександр Довженко, I, 1958, 303);  * Образно. [Кезгайло:] Ну й хвища надворі, нехай їй біс! Січе, плює в обличчя, з ніг валить... (Іван Кочерга, П'єси, 1951, 213);
//  чим, перен. Вивергати, викидати з себе (кулі, вогонь, дим і т. ін.); розкидати навколо себе часточки чого-небудь. Старий гриб., плював чорним.. насінням (Гнат Хоткевич, II, 1966, 138); Що не рейка, частокіл, вагон, — усе плювало кулями (Яків Качура, II, 1958, 357).

2. перен., розм. Виявляти щодо кого-, чого-небудь презирство, байдужість; зовсім не брати до уваги когось або щось. Не плюй в колодязь: пригодиться води напиться (Номис, 1864, № 4478); Даєш ти, господи єдиний, Сади панам в твоїм раю, Даєш високії палати. Пани ж неситії, пузаті, На рай твій, господи, плюють (Тарас Шевченко, II, 1963, 242); [Жандарм:] Я спокійний і нічого більше не роблю, але плювати на себе не дам! (Іван Франко, IX, 1952, 141);
//  безос., інфін., у знач. присудка. Уживається для висловлення цілковитої байдужості: «все одно», «байдуже». — Нехай собі — пароплави горять. І — хоч би все згоріло — плювать! (Максим Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 300).
Плювати в душу див. душа; Плювати в обличчя див. обличчя; Плювати в очі див. око 1; Плювати мені (йому, їм і т. ін.) я хотів) на кого — що, безос. — мені (йому, їм і т. ін.) немає діла до кого-, чого-небудь. — Плювати мені на тебе та на твого преосвященного. Як жила, так і житиму! — відказала вона (Панас Мирний, III, 1954, 198); Він зразу ж зметикував, що це лукаве дівчисько не може нічого цікавого знати про нього, а якщо й знає, то напевно якісь бабські плітки, на які йому плювати з високого дерева (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 380); — Та не кричи ж, Пауль, на всю вулицю, а то люди збираються, — пробує втихомирити мене Шілінг. Але я плювати хотів на людей (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 140).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, . — Стор. 598.

Коментарі (0)