Словник української мови

ПЛЮВО́К, вка, чол. Виплюнутий згусток слини, мокротиння і т. ін. Він плюнув з такою люттю, що плювок його ляпнувся об.. долівку з дзвоном, як скляна кулька (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 79).
♦ Плювок у душу — зневага, образа, що зачіпає найдорожче, заповітне.  * У порівняннях. Криві посмішки одного, другого, косий погляд головного агронома — це було для нього, як плювок у душу (Семен Журахович, Вел. розмова, 1955, 77).