ПЛОМЕНІ́ЮЧИЙ, а, е, поет. Дієпр. акт. теп. ч. до |
пломеніти;
// у знач. прикм. Вогневик, помолоділий,
пломеніючий, енергійно крокував по кабінету (Юрій Збанацький,
Малин. дзвін, 1958, 162); Надя.. нахиляє гарненьку
чорноброву голівку — чи то щоки пломеніючі, чи очі
блискучі приховує (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 9).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 591.