ПЛОСКІ́ННИЙ, а, е. Прикм. до плоскінь;
// Вигот.,
зробл. з плосконі. У білій плоскінній сорочці По пасіці
ходе дідок (Іван Манжура, Тв., 1955, 40); Сонце з
причілкового вікна впало на плоскінну білясту основу (Іван Цюпа,
Три явори, 1958, 10).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 592.