Словник української мови

ПО-ДИТЯЧОМУ, присл. Як дитина, подібно до дитини. Юзя писала листи ще зовсім по-дитячому, самими фактами (Леся Українка, III, 1952, 662); Попереду було стільки широкого щастя.. Здавалося, що, взявшись по-дитячому за руки, вирушать вони назустріч великому світанню (Олесь Гончар, III, 1959, 185);
//  Як у дитини. На його дивилось лице, по-дитячому лагідне й привітне (Степан Васильченко, I, 1959, 302); Сльози текли по-дитячому з його потемнілих очей (Іван Микитенко, II, 1957, 309);
//  Як дитині. Орисі зробилося по-дитячому радісно (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 520);
//  Як дитину. — Данилко, рідненький... Це ти? — Вже і його вона зве по-дитячому. Сказано, мати (Михайло Стельмах, II, 1962, 149).