Словник української мови

ПО-ПРО́СТОМУ, присл. Просто, звичайно, без вигадок, зайвих ускладнень і т. ін. З страв отрути [в старовину] не робили, Просто їли і пили, І по-простому ходили, І по-простому жили (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 370); Розкипілось моє серце — і вже я не змовчу, ні. Нема мені діла до того, як там дипломати говорять. Я візьму та й скажу по-своєму. По-простому (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 357);
//  Не зважаючи на різні умовності, етикет і т. ін. — Будуть якісь труднощі, заходьте по-простому (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 103);
//  Як ведеться серед простих людей. [Недоросток:] Еге, у нас же ведеться по-простому, по-мужицькому: вставати треба рано, робити до сьомого поту... (Степан Васильченко, III, 1960, 98); — Ну, як чого... Без тонкощів там усяких. Часом і вилаєшся по-простому, по-робочому (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 258);
//  Народною мовою. Довго я їй читала, а вона слухала. — Добре, — каже. — От якби тілько воно було по-нашому, по-простому написано, а то багато деяких слів не второпаю (Панас Мирний, IV, 1955, 338).