ПО-ВЕДМЕ́ЖОМУ, присл. Як ведмідь, подібно до
ведмедя. Де купка [дівчат] сидить, то підкрадуться
[парубки] та по-ведмежому і ревнуть... а ті
схоплюються, біжать (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 239); По-ведмежому,
вайлувато проходячи повз гурт незаможників, що
стовпилися біля столу, він зупинився (Валентин Речмедін, Весняні грози,
1961, 96);
// Як у ведмедя. Маленькі очиці [Шаукен]
наче ще поменшали і по-ведмежому поблискували
злістю (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 64).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 637.