ПОБА́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. побавляться; док.
1. чим, з ким і без додатка. Забавлятися, гратися
якийсь час. Навчився Василь уже і люльку
смоктати — а мати мов і не бачить, хай побавиться дитина
(Панас Мирний, IV, 1955, 78); — Воно [дівча] ще молоде.
Нехай побавиться, аби не нарікала потім, що запрягли
її до роботи, — говорила «бабця», як уже зарані
величали усі стару їмость [попадю] (Гнат Хоткевич, II, 1966,
10); Ольга пішла до неї й попросила дати їй
побавитись лялькою (Олександр Копиленко, Лейтенанти, 1947, 131); Іван
Васильович побавився з Ігорком, поклав його спати
(Остап Вишня, II, 1956, 76); — Ти б пішов побавитися трохи
з хлопцями надворі, поки я в хаті (Агата Турчинська, Зорі..,
1950, 167);
// Веселитися, розважатися якийсь час.
— Вам буде весело: і поговорите, і побавитесь. Ватя
заграє на фортеп'яні, а ви ще й потанцюєте (Нечуй-Левицький,
IV, 1956, 61); [Тетяна:] А хто ж тих паничів
накликав сюди? Я, чи що? Вам же закортіло
побавиться! (Яків Мамонтов, Тв., 1962, 244).
2. Грати в яку-небудь гру якийсь час. Митрофан Юхимович взяв з-під носа у Луся трійник. — Час не жде, давай я зроблю, а ти, поки порозумнішаєш, можеш у коників побавитись (Петро Панч, II, 1956, 456).