Словник української мови

ПОБІДОНО́СНИЙ, а, е. Який приносить перемогу, закінчується перемогою; переможний. Побідоносне закінчення Великої Вітчизняної війни відкрило для СРСР величні перспективи мирного соціалістичного будівництва (Історія української літератури, II, 1956, 425); Побідоносним ленінським шляхом веде партія народ, дедалі ширше розгортаючи комуністичне будівництво (Хлібороб України, 5, 1964, 1);
//  Який перемагає; непереможний. Про красу радянських людей під час Великої Вітчизняної війни говорили люди в країнах, де проходили наші побідоносні війська (Олександр Довженко, III, 1960, 257);
//  Який є втіленням, символом перемоги, символізує перемогу. Над вільною українською землею сорок років майорить побідоносний прапор Великого Жовтня (Радянська Україна, 14.IV 1957, 1).