ПОБІДОНО́СНИЙ, а, е. Який приносить перемогу,
закінчується перемогою; переможний. Побідоносне
закінчення Великої Вітчизняної війни відкрило для
СРСР величні перспективи мирного соціалістичного
будівництва (Історія української літератури, II, 1956, 425);
Побідоносним ленінським шляхом веде партія народ, дедалі
ширше розгортаючи комуністичне будівництво
(Хлібороб України, 5, 1964, 1);
// Який перемагає;
непереможний. Про красу радянських людей під час Великої
Вітчизняної війни говорили люди в країнах, де
проходили наші побідоносні війська (Олександр Довженко, III, 1960,
257);
// Який є втіленням, символом перемоги,
символізує перемогу. Над вільною українською землею
сорок років майорить побідоносний прапор Великого
Жовтня (Радянська Україна, 14.IV 1957, 1).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 615.