ПОБІГА́ЙКА, и, жін., розм. Людина, яка довго не затримується на одному місці; непосида. — Мабуть, уже кудись майнула, побігайка, — подумала генеральша та й вийшла довідатись. Уляни в дівочій не було (Панас Мирний, II, 1954, 102).
ПОБІГА́ЙКА, и, жін., розм. Людина, яка довго не затримується на одному місці; непосида. — Мабуть, уже кудись майнула, побігайка, — подумала генеральша та й вийшла довідатись. Уляни в дівочій не було (Панас Мирний, II, 1954, 102).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 614.