ПОБІ́Й, бою, чол.
1. Дія за значенням побити 2. Добрий доброго слова боїться, а ледащо і побою не боїться (Номис, 1864, № 3874); Сотник знав кримінальні закони Речі Посполитої, якими керувалися і воєводства на Україні: за побій поселянина той закон карав грошовою пенею (Іван Ле, Наливайко, 1957, 62).
2. перев. мн. Удари, яких завдають кому-небудь
(людям, тваринам). Йому замало було побоїв, він
добирав способів, щоб мучити душі більше, як тіло
(Іван Франко, IV, 1950, 238); Від тих побоїв поволі
тьмарилася її [Уляни] здорова сільська краса, тверде тіло
обм'якло і в очах згасла жага кохання (Григорій Тютюнник, Вир,
1964, 7);
// Сліди від таких ударів. — Говори тепер
усю правду. Ти знав, що на мертвому побоїв нема
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 419).
3. заст. Бій. Ти, пане козаченьку, не продавай мене, не продавай мене, спогадай на себе, як ми з тобою да були в побою (Словник Грінченка); І оповідав той кінь свойому [своєму] лицареві, з яких то побоїв він його виніс: і з половецького, і з турецького (Василь Стефаник, I, 1949, 225).
4. діал. Дах. З-поміж садів видко побої пишні (Юрій Федькович, Буковина, 1950, 136); Чути було, як за вікном виє зимова хуртовина. То звіялася метелиця, що трохи побою з хати не змете (Антін Крушельницький, Буденний хліб.., 1960, 275); Хата під гонтовим побоєм.