в означеннях
Тлумачення, значення слова «побіліти»:

ПОБІЛІТИ, ію, ієш. Док. до біліти 1. Випав перший сніг, земля побіліла, неначе завилась білою габою (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 67); Маковейчикові радісно і легка на серці, бо сонця так багато, що небо аж побіліло від нього (Олесь Гончар, III, 1959, 59); Його пілотка побіліла Від вітру, сонця та дощу (Леонід Первомайський, II, 1958, 41); Христя то почервоніє, то побіліє, аж сльози їй на очі виступають (Панас Мирний, III, 1954, 155); Губи побіліли, немов ось-ось жінка мала зомліти (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 77);
//  Стати сивим; посивіти. У наймах коси побіліють, У наймах, сестри, й умрете! (Тарас Шевченко, II, 1963, 253); Хай би побіліли її коси та залишились би очі ясними яснотою вірних! (Олесь Гончар, III, 1959, 175).
 Побіліти, як крейда (полотно, сніг, стіна і т. ін.) — стати дуже блідим; дуже збліднути. Як теперечки його бачу: побілів, як крейда, у грудях дух спирається, у серці кипить, а сам усміхається (Олекса Стороженко, I, 1957, 178); Вона то почервоніє, як мак, то побіліс, як полотно (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 213); Еней, пожар такий уздрівши, Злякався, побілів, як сніг (Іван Котляревський, I, 1952, 104); Катерина побіліла, як стіна (Гнат Хоткевич, II, 1966, 252).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, . — Стор. 616.

Коментарі (0)