ПОБРЕХА́ТИ брешу, брешеш, док., розм. Брехати якийсь час. — Їх [жінок], наче коноплі, тіпають, а вони все мовчать або полаються, наче собаки побрешуть, та й знов тихо!.. (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 201).
ПОБРЕХА́ТИ брешу, брешеш, док., розм. Брехати якийсь час. — Їх [жінок], наче коноплі, тіпають, а вони все мовчать або полаються, наче собаки побрешуть, та й знов тихо!.. (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 201).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 626.