Словник української мови

ПОБРИ́ЗКАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до побризкати. Підметена і побризкана водою, долівка пахне землею (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 11); Побризкані росою, трави стояли тихі, принишклі (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 230); Через годину-дві він, уже викупаний, виголений, побризканий одеколоном, сидів перед дзеркалом (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 346);  * Образно. Посизілий витирлуваний вівцями степ, він де-не-де побризканий краплинами синього цвіту (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 217);  * У порівняннях. Наче побризкана синіми світлячками, сунула лава військової техніки (Яків Баш, На.. дорозі, 1967, 234);
//  побризкано, безос. присудк. сл. — Пал Палич, — гукав Корж, — скажи мені по-сусідському, якою живою водою нас побризкано, що ми не боїмося смерті (Юрій Яновський, Мир, 1956, 255).