Словник української мови

ПОЧАКЛУВА́ТИ, ую, уєш, док., над ким—чим і без додатка. Чаклувати якийсь час;
//  перен. Зробити що-небудь незрозуміле для невтаємничених. Ну, думали, пропала гармошка. А він висушив її, почаклував над нею, пошептав, помацав, — і знову заспівала в його руках, як та сопілочка в пастушки рано-вранці на царині (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 208); Почаклувала [мати] у пічурці, подула голосно, в попелі знайомо блиснула жаринка (Юрій Збанацький. Єдина, 1959, 13).