ПОЧУВАТИ, аю, аєш, недок., ПОЧУТИ, ую, уєш, док.
1. перех. Мати якесь почуття, бути в певному
духовному або фізичному стані. Він [М. Горький] з родиною
так дбають за мене, так багато роблять для мене,
що я почуваю гарячу вдячність (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 358);
Вона в той час не почувала сорому перед матір'ю
(Нечуй-Левицький, III, 1956, 328); Все ж таки почував о.
Альойзій у серці велику прихильність до Миколи (Лесь Мартович,
Тв., 1954, 169); Глибоке душевне вдоволення почуває
[Дьяконов] в собі (Олесь Гончар, II, 1959, 61); Наказує
[лікар] кидати зараз всяку роботу, як тільки почую втому
(Леся Українка, V, 1956, 405); Як тільки ніж шурнув по
волоссю й до ніг Соломіїних впало перше пасмо кіс, вона
почула якийсь біль у грудях (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 344).
Почувати (почути) себе — бути в певному фізичному
стані. Як себе почуваєте тепер, що поробляєте?
(Михайло Коцюбинський, III, 1956, 403); [Кречет:] Товариш Берест,
я прошу вас одкласти нашу розмову, я погано себе
почуваю... (Олександр Корнійчук, I, 1955, 113); Почувати (почути) себе
матір'ю — бути вагітною, вагітніти. А це під серцем
що забилося?.. Вона вже давно почуває себе матір'ю...
(Панас Мирний, IV, 1955, 57); Думає [земля] і прислухається
до чогось, як прислухається до всього і до себе жінка,
що почула себе матір'ю (Михайло Стельмах, I, 1962, 375).
♦ На коні почувати себе див. кінь; Почувати себе
не в своїй тарілці — мати почуття невпевненості,
ніяковості, страху. Він прислухався до того, що казав
Хохол, побоюючись недоречно відповісти, бо той міг
подумати, що Харкевич просто переполошився на
передовій і почуває себе не в своїй тарілці (Сава Голованівський, Тополя..,
1965, 31); Почувати себе як риба у воді — поводити
себе вільно, невимушено. Мороз, даючи відповіді й
пояснюючи всі деталі майбутньої роботи, почував себе
як риба у воді (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 156).
2. перех. Сприймати зовнішній світ органами чуттів,
відчувати що-небудь. [Анна:] Аж до Гори я не могла
спинитись, І тільки стук загрозливий копит За спиною
я близько почувала (Іван Кочерга, П'єси, 1951, 21); — Я
почуваю запах диму, — сказала стурбовано Тайах (Юрій Яновський,
II, 1958, 156); Кінь почув кріпку дідову руку (Панас Мирний,
I, 1954, 281); Почула [Соломія] вогкий холод, що
проймав її наскрізь (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 358); Під серцем
бронзу я почув, і скам'яніли губи... (Володимир Сосюра, I, 1957, 316);
// тільки недок., неперех. Мати здатність сприймати
зовнішній світ органами чуттів. Людина завжди так
чи інакше діє, і в ході своєї діяльності вона пізнає і
почуває (Борис Теплов, Психологія. Підручник для середньої школи, 1956, 6);
// тільки недок., неперех.
Виявляти у почуттях своє ставлення до сприйманого.
Скажи мені, фантазіє дивна.., Як научить байдужих
почувати (Леся Українка, I, 1951, 49);
// неперех. Відчувати
достатність чого-небудь. — Ти мені дай її [горілки]
раз на три дні, але щоб я почував (Олександр Довженко, I, 1958, 312).
♦ Не почувати ні рук, ні ніг — бути дуже втомленим.
[1-й робітник:] Ой, натомився ж я сьогодні!
[2-й робітник:] Я теж ні рук, ні ніг не почуваю
(Яків Мамонтов, Тв., 1962, 69); Не почувати землі під собою —
те саме, що Не чути землі під собою (див. чути).
Встиджена [присоромлена] і розлючена, не почуваючи під
собою землі, Ніна кинулася тікати з парку (Спиридон Добровольський,
Тече річка.., 1961, 285).
3. перех. і з спол. що. Відчувати наявність, настання
чого-небудь. — Я тут! — крикнув Іван і почув раптом,
що його тягне безодня (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 351); Хто
в грудях почува пісень високий дар,.. Народу й Партії
свойого [свого] серця жар Хай чесно віддас, бо він у них
узятий (Максим Рильський, III, 1961, 233);
// Вірити в щось,
інтуїтивно передбачати що-небудь. Хоч не все зрозуміла
[Катря] як слід, проте почувала, що правда за вчителем
(Андрій Головко, II, 1957, 197); За цим зловісним шипінням
крові почув [підполковник] подих своєї смерті
(Михайло Стельмах, II, 1962, 87); * Образно. Серце почуло якесь лихо
(Панас Мирний, I, 1949, 135); Катерина.. взяла в руку галузку
яблуні, що набубнявіла, почувши весну (Степан Чорнобривець,
Визволення. 1949, 10).
♦ За версту почути — одразу розпізнати,
відрізнити від інших кого-, що-небудь. — Строкаря з
економії від хазяйського за версту по духу почуєш (Михайло Стельмах,
I, 1962, 48).
4. перех. і з спол. що. Розуміти, усвідомлювати
що-небудь. Я неначе бачу якихось замордованих людей,
почуваю горе їх серця (Нечуй-Левицький, III, 1956, 305); Лукія
почуває, що Віталій просто щасливий з своєї роботи
(Олесь Гончар, Тронка, 1963, 92);
// ким, чим. Уважати себе
або когось ким-, чим-небудь. Почував [Аркадій Петрович]
себе демократом, другом народу, який не має чого
боятись (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 384); — Коли через мене хтось
битиметься — я покину їх обох. Вони не мають права
почувати мене власністю (Юрій Яновський, II, 1958, 131).
5. перех. і неперех. Док. до чути 1. Парубоцтво почуло,
що чоловік кричить, та не знають хто (Квітка-Основ'яненко, II,
1956, 251); Мати прокинулась і зраділа, почувши
доччину пісню (Нечуй-Левицький, III, 1956, 339); Проходячи повз
кухню, ми почули сміх дівчини і голосну мову Богдана
(Юрій Яновський, II, 1958, 163); Гафійка почула про Марка
від Підпари (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 65); * Образно. Ну що б,
здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого.
А серце б'ється — ожива, Як їх почує (Тарас Шевченко, II, 1963,
105); Не почує тиша ця глибока Голосу твойого [твого],
друже мій... (Максим Рильський, III, 1961, 323).
І (й) слова не почуєш — більше не буде розмови про
щось. [Гебрей:] Більш ти від мене й слова не почуєш!
(Леся Українка, II, 1951, 247).
♦ Краєм вуха почути див. край 1; Почути два
неповних — почути, але не зрозуміти; нічого не почути.
Почув два неповних (Номис, 1864, № 4020).
6. тільки недок., перех. і з спол. що, фольк., рідко. Слухати, чути. Ой почувайте і повидайте, що на Вкраїні постало, що за Дашевом під Сорокою множество ляхів пропало (Словник Грінченка).