ПОЧИВАТИ, аю, аєш, недок., ПОЧИТИ, ину, инеш, док., заст.
1. Спати, впадати в сон. Грицько,
правда, вже й підвівся був, та, побачивши, що мати
так покійно почиває коло його, почухався, ліг і знову
задрімав (Панас Мирний, IV, 1955, 89); * Образно. Крізь верби
сонечко сіяє І тихо гасне, День погас, І все почило
(Тарас Шевченко, II, 1963, 265).
♦ Почивати (почити) на лаврах — те саме, що
Спочивати (спочити) на лаврах (див. лавр). [Коваль:]
Ніколи не почивайте на лаврах. Вчіться! Мистецтво —
це труд і наука (Захар Мороз, П'єси, 1959, 172).
2. тільки недок., заст. Покоїтися, лежати в труні,
в могилі, спочивати вічним сном (про прах, тіло).
— Бог послав тобі сей дом; почивай у нім; нехай ні один
злий чоловік не поворушить твоїх кісточок ні руками,
ні язиком (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 96).
Почити одвічним сном — померти. Почив герой війни
в чужім краю одвічним сном. Земля тобі пером! (Іван Гончаренко,
Вибр., 1959, 341).