ПОЦІЛЯТИ, яю, яєш, недок., ПОЦІЛИТИ, лю, лиш, док., перех. і неперех., розм.
1. Кидаючи,
спрямовуючи що-небудь у ціль, досягати її; влучати. Постріл
гримає гучно — в лоба кулею влучно Воєводі козак
поціляє (Сава Голованівський, Поезії, 1955, 35); Ворожа батарея,
замаскувавшись на одному з крутих схилів Волги,
поціляла досить влучно (Літературна Україна, 21.IV 1967, 2);
[Овлур:] Я одного з тих їздців Поцілив списом (Іван Франко,
IX, 1952, 238); Операція полягає в тому, щоб точно
поцілити спеціальною голкою приладу в уражене
важкодоступне ядро мозку (Вечірній Київ, 25.VIII 1971, 2);
* Образно. Треба ворога знати, треба зуміти його
поціляти (Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 7); Вміння поцілити
в сутнє, бачити далеко-далеко — яке це чудове
вміння для поета! (Вітчизна, 11, 1962, 172);
// Потрапляти в цілі,
(про кулю, бомбу і т. ін.). Куля поцілила його, він
схопився за живіт, посунувся в окоп (Григорій Тютюнник, Вир, 1964,
535);
// Ударяти когось чим-небудь. Василь злісно
лупцював тварин бичем по мордах, по ногах — по чому
поціляв (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 184).
2. тільки недок., неперех. Цілитися у кого-,
що-небудь. Очима панна смутно бродить і чомусь губи
розтуля... Вона пантерою заходить, Тарасу в спину
поціля... Уже кинджал над головою... (Володимир Сосюра, I, 1957,
389); Кулемет застрочив над нами, поціляючи в нас
(Іван Сенченко, Опов., 1959, 277);
// перен., розм. Натякати на
кого-, що-небудь мати на увазі когось, щось. Барабаш
уловив якийсь натяк, до Васюти: — Про кого
це? Васюта пом'явся трохи. Тоді Сашко сам: — Коли б
чи не в мене поціля (Андрій Головко, I, 1957, 327); Вінкль добре
розумів, куди поціляє Герстмаєр (Натан Рибак, Час, 1960,
69).