ПОЦІЛУ́НОК, нку, чол. Дотик губами до кого-,
чого-небудь як вияв любові, ласки і т. ін. Брати,
обмінявшись щирим поцілунком, пішли на спочинок (Іван Франко,
VI, 1951, 219); Цілує [Лукаш] її довгим, ніжним,
тремтячим поцілунком (Леся Українка, III, 1952, 215);
[Стьопа:] Дванадцять годин... Тисячі закоханих
прощаються останнім поцілунком і зустрічаються
першим (Олександр Корнійчук, I, 1955, 87); * Образно. Ми за руки
взялися. На лице твоє миле ліг ясного проміння
поцілунок палкий (Володимир Сосюра, II, 1958, 60); * У порівняннях. Море
гойдалось. І як тільки воно одхилялось од скелі, вона одкривала
червоні ясна. Але зараз м'яким любовним рухом, як
поцілунком, море знов затуляло той свіжий здоровий
рот (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 299);
// Звук, що супроводить
такий дотик. Тихли згодом слова, чувся шепіт і довгий,
щемливий поцілунок... (Гнат Хоткевич, II, 1966, 31); Гільом
почув два поцілунки: мати поцілувала сина і син
поцілував матір (Леонід Смілянський, Крила, 1954, 43);
// Ніжний привіт,
переданий усно або в листі. Моє щире вітання і
поцілунки дядині, Ліді і всім нашим (Леся Українка, V, 1956,
133); Знаю — любить [Марійка] мене, Знов пишу:
«Приїзди!..» «Не спіши!» шле одвіт з поцілунками
(Степан Олійник, Вибр., 1959, 198).
Осипати (всипати, обдавати, покривати, окривати
і т. ін.) поцілунками кого, що — гаряче цілувати.
Тільки ловила [мати] діток коло себе, схоплювала та
й поцілунками всипала та усе голосніш ридала
(Марко Вовчок, I, 1955, 294); — Може, й голова злетить к чорту...
— Не дай боже! Що ти говориш? — жахалася Орися,
пригортаючи до себе його кучмату голову та
покриваючи її поцілунками (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 267); Посилати
поцілунки — подавати знаки привіту рукою від губ
у напрямку до когось. В кімнаті з'являється
сестра-жалібниця. Вона без церемоній випроваджує гостей...
Тайах із Севом виходять, усміхаючись нам і посилаючи
поцілунки (Юрій Яновський, II, 1958, 135); Поцілунок рукою
(повітряний, летючий) — знак привіту, переданий
рукою від губ у напрямку до когось. Біжить [Любов]
на веранду, спиняється, обертається і посилає Орестові
скілька поцілунків рукою (Леся Українка, II, 1951, 60); Хотіла
[Зоя] розцілувати його, але він.. так замахав руками,
що Зоя не могла приступити до нього. Послала йому
повітряний поцілунок і з тим пішла (Василь Земляк, Гнівний
Стратіон, 1960, 222); Вибігає [Лісова], пославши
Мелешкові летючий поцілунок (Іван Кочерга, II, 1956, 490).
♦ Поцілунок [від] Іуди — зрадницький вчинок під
виглядом доброзичливості, приязні.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 461.