в означеннях
Тлумачення, значення слова «поцілунок»:

ПОЦІЛУ́НОК, нку, чол. Дотик губами до кого-, чого-небудь як вияв любові, ласки і т. ін. Брати, обмінявшись щирим поцілунком, пішли на спочинок (Іван Франко, VI, 1951, 219); Цілує [Лукаш] її довгим, ніжним, тремтячим поцілунком (Леся Українка, III, 1952, 215); [Стьопа:] Дванадцять годин... Тисячі закоханих прощаються останнім поцілунком і зустрічаються першим (Олександр Корнійчук, I, 1955, 87);  * Образно. Ми за руки взялися. На лице твоє миле ліг ясного проміння поцілунок палкий (Володимир Сосюра, II, 1958, 60);  * У порівняннях. Море гойдалось. І як тільки воно одхилялось од скелі, вона одкривала червоні ясна. Але зараз м'яким любовним рухом, як поцілунком, море знов затуляло той свіжий здоровий рот (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 299);
//  Звук, що супроводить такий дотик. Тихли згодом слова, чувся шепіт і довгий, щемливий поцілунок... (Гнат Хоткевич, II, 1966, 31); Гільом почув два поцілунки: мати поцілувала сина і син поцілував матір (Леонід Смілянський, Крила, 1954, 43);
//  Ніжний привіт, переданий усно або в листі. Моє щире вітання і поцілунки дядині, Ліді і всім нашим (Леся Українка, V, 1956, 133); Знаю — любить [Марійка] мене, Знов пишу: «Приїзди!..» «Не спіши!» шле одвіт з поцілунками (Степан Олійник, Вибр., 1959, 198).
 Осипати (всипати, обдавати, покривати, окривати і т. ін.) поцілунками кого, що — гаряче цілувати. Тільки ловила [мати] діток коло себе, схоплювала та й поцілунками всипала та усе голосніш ридала (Марко Вовчок, I, 1955, 294); — Може, й голова злетить к чорту... — Не дай боже! Що ти говориш? — жахалася Орися, пригортаючи до себе його кучмату голову та покриваючи її поцілунками (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 267); Посилати поцілунки — подавати знаки привіту рукою від губ у напрямку до когось. В кімнаті з'являється сестра-жалібниця. Вона без церемоній випроваджує гостей... Тайах із Севом виходять, усміхаючись нам і посилаючи поцілунки (Юрій Яновський, II, 1958, 135); Поцілунок рукою (повітряний, летючий) — знак привіту, переданий рукою від губ у напрямку до когось. Біжить [Любов] на веранду, спиняється, обертається і посилає Орестові скілька поцілунків рукою (Леся Українка, II, 1951, 60); Хотіла [Зоя] розцілувати його, але він.. так замахав руками, що Зоя не могла приступити до нього. Послала йому повітряний поцілунок і з тим пішла (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 222); Вибігає [Лісова], пославши Мелешкові летючий поцілунок (Іван Кочерга, II, 1956, 490).
Поцілунок [від] Іуди — зрадницький вчинок під виглядом доброзичливості, приязні.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 461.

Коментарі (0)