Словник української мови

ПОЦІЛУВАТИ, ую, уєш, перех. і без додатка. Док. до цілувати. Хустину вишивала, Вишиваючи, співала: «Хустиночко мережена, Вишиваная, Вигаптую, подарую, А він мене поцілує» (Тарас Шевченко, I, 1963, 252); Катря вбігла. Обійняла Марусю, стиснула мене, поцілувала, сіла коло нас (Марко Вовчок, I, 1955, 195); Я пригорнув її до своїх грудей і, схиляючись над нею, ..поцілував її в вуста (Ольга Кобилянська, III, 1956, 244); Коли додому я прийду в годину радісно-побідпу, я на коліна упаду і поцілую землю рідну (Володимир Сосюра, II, 1958, 249);  * Образно. Сонце пригріло, поцілувало хлопця (Степан Васильченко, II, 1959, 388).
♦ Поцілувати замо́к (заст. у ломаку) — не заставши когось удома, піти ні з чим. — Приходимо до Христі — аж у неї і хата закручена. Поцілувала Химка у ломаку, та й назад вернулася (Панас Мирний, III, 1954, 38); Поцілувати хрест див. хрест.