Словник української мови

ПОЦІ́ННО, розм. Присл. до поцінний. Торік повертався я з Деркачівського ярмарку, і так мені тим разом пощастилося, що я і своє добро спродав, і покупив, що мені треба, поцінно (Марко Вовчок, VI, 1956, 292); Ліс — це зайві клопоти. Краще його продати одразу на корені, щоб не морочить собі голову. Продати поцінно, а грошики покласти у банк на проценти (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 195);
//  у знач. присудк. сл. Всилу додержались, поки робота Знову у полі відкрилась; Стало поцінно, линула голота (Іван Манжура, Тв., 1955, 55).