ПОЦЮ́КАНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до поцюкати 1. Не день, не два на тім степу Лежить одинокий Поцюканий, порубаний Козак молоденький (Данило Мордовець, I, 1958, 550); Маленька сокира.. стирчала в старій, тисячі разів поцюканій дривітні (Микола Рудь, Гомін.., 1959, 23).