ПОЦУПИТИ, нлю, пиш; мн. поцуплять; док., перех. і без додатка, розм.
1. Ухопивши, зачепивши, потягти
до себе, за собою. В ставочку Пліточка дрібненька
Знічев'я зуздріла на удці черв'яка.. Ну, дейко! до його
швиденько! То збоку ускубне, То спереду поцупить,
То хвостика лизне (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 80); Мотря ж
так поцупила Юрка за волосся, що в руці зосталось
ціле пасмо (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 302); — Беріться,
хлопці, і ти, Варваро. Поцупимо. Може, сома або
кит-рибу витягнемо (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 415);
// безос.
Як закричить же Хведір, як зарепетує! — Ой, пробі,
пробі! ..Живіт поцупило!.. А воно й справді як потягне
йому живіт у глечик! (Гнат Хоткевич, I, 1966, 78);
// перен.
Схопити, затримати кого-небудь. — Повз Кодацьку
фортецю будемо проходити табором, а то кривий чорт
[комендант] ще поцупить кого. Певне, аж труситься
язика впіймати (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954,
303).
2. Украсти що-небудь у когось, потягти звідкись.
Не з одного воза поцупили клунки... (Нечуй-Левицький, I, 1956,
67); В одній господі злодій побував. Поцупив, що лиш
міг, і втік з добром (Василь Еллан, I, 1958, 223); Карпо
перестав приносити додому заробіток, а іноді ще й
намагався щось з дому поцупити і віднести до шинку
(Панас Кочура, Родина.., 1962, 161);
// фам. Стягти з когось
(гроші, борг і т. ін.). Лейтенант розробив ще один
захід, який мав.. йому самому принести добру купу
доларів, яку він поцупить з подружжя (Юрій Яновський, I,
1954, 137); — Ти що ж думаєш, я ото про гроші завів,
щоб, значиться, наздогад буряків? Щоб боржок поцупити?
(Михайло Чабанівський, Катюша, 1960, 170).
3. рідко. Те саме, що ударити. Через тин утікав та й не почеркнувся, як поцупив дядько ціпом, так я й осміхнувся (Словник Грінченка); — А бодай би ти здох! — засварилася на нього дівчинка і, вхопивши якогось цурпалка, поцупила тім неслухняного собаку по спині (Юрій Смолич, Сорок вісім.., 1937, 340).