ПОЦВІ́РКУВАТИ, ую, уєш, недок. Цвіркати стиха або час від часу. Бігав собі [кулик], поцвіркуючи та головкою потакуючи (Іван Франко, III, 1950, 9); У запічку поцвіркує цвіркун, ніби прислухається, як гуде і шаленіє у комині вітер (Петро Колесник, Терен.., 1959, 103); Сиджу собі, як дорослий, звісивши ноги за полудрабок, помахую батіжком та поцвіркую крізь зуби (Микола Олійник, Чуєш.., 1959, 72).