ПОДАРУ́НОК, нка, чол.
1. рідко. Дія за значенням подарувати. Дуже вдячний Вам за подарунок переказу «Слова» (Панас Мирний, V, 1955, 428).
2. Подарована річ; дарунок. Подарунок назад не
беруть (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 282); [Одарка: (подає
Іванові сорочку):] .. [Іван:] Оце так гостинець! Та
як же гарно вимережена! За такий подарунок
годиться й поцілувати! (Марко Кропивницький, I, 1958, 108); — Оце,
бачиш, сину, подарунок мені від мами на новосілля
(Олесь Донченко, V, 1957, 441);
// Гостинець. Я годів зо два
проходив По Чорноморії, по Дону... І подарунків
накупив Найдорогіших... (Тарас Шевченко, II, 1963, 20); Купив
я йому в подарунок краватку й пішов (Михайло Коцюбинський, III,
1956, 425); — Вода й камінь точить, то гроші й
подарунки дівочу впертість і поготів (Андрій Головко, II, 1957,
192);
// ірон. Вчора мав рішучу розмову з Образцовим,
коли він випустить мене [з клініки], а він,
подумавши, одповів: —..Когда зто будет — не знаю, но
скажу Вам сам. — От і новорічний подарунок (Михайло Коцюбинський,
III, 1956, 454).